Медична кінезіологія – напрямок реабілітації, який оптимізує організм пацієнта до діяльності за рахунок адаптації його організму до зовнішніх впливів (фізичне навантаження, емоційний стрес, біохімічні порушення) і дозволяє максимально використовувати резервні можливості організму за рахунок формування постійного зворотного біологічного зв'язку з організмом.
Медична кінезіології дозволяє:
- виявити локалізацію найбільш слабкої ланки опорно-рухового апарату;
- визначити причину гіпозбудності і гіпотонічності м'язів в знайденому слабкій ланці; підібрати і використовувати той метод реабілітації, який може усунути виявлені причини;
- відновити оптимальность руху, включаючи м'язи з відновленої збудливістю і тонусом в рухові акти, які пацієнт максимально використовуєь у своїй повсякденній діяльності.
Мануальне м'язове тестування проводилося в поєднанні з проведенням додаткових провокаційних проб, для визначення причини гіпотонічних і гіповозбудимих м'язів і тільки потім проводиться їх корекція.
Особлива увага приділялася діагностиці спайкового процесу в нервових стовбурах або між нервами і прилеглими структурами, ускладнюючи його ковзання і розтяжність.
Етапи медичної кінезіології:
1. Кінезіологічна діагностика.
2. Кінезіологічна корекція.
3. Кінезіологічна реабілітація.
Кінезіологічна діагностика – направлена пошук локалізації найбільш слабкої ланки опорно-рухового апарату, а саме – локалізації гіпозбудженного і гіпотонічного м'яза, який став причиною тонусно-силового дисбалансу м'язів м'язово-скелетної системи в цілому за допомогою спеціальних навантажень.
Кінезіологічна корекція – направлена на визначенні причини гіпозбудженності і гіпотонії м'яза в знайденій ланці, діагностиці рівня ураження: периферійній, сегментарній, центральній, патологічної активність вісцеро-моторних рефлексів та ін. Далі, під контролем мануального м'язового тестування визначається той метод реабілітації, який може усунути виявлену причину, відновлюючи збудливість і тонус м'язів. При цьому, використовуються всі види ручного впливу (масаж, мануальна терапія, вісцеральна терапія, краніо-сакральна терапія), методи емоційного відновлення, біохімічної корекції, енергетичної корекції (рефлексотерапія).
Кінезіологічна реабілітація – направлена на включення м'язів з відновленою збудливісттю і тонусом в рухові акти, які пацієнт максимально використовує у своїй діяльності. Проводиться перенавчання рухового стереотипу від простих рухових актів до складних динамічних і статичних стереотипів (ходьба, біг, професійні пози). Такий підхід дозволяє максимально використовувати резервні можливості організму пацієнта і оптімізувати його діяльність.
Тривале виконання однотипних рухів призводить до формування патологічних вогнищ застійного збудження в головному мозку і гальмування активації природних рухових актів, що лежать в основі фізіологічних рухів. Відновлення оптимальності рухового стереотипу має кілька варіантів: постреціпроктна нейром'язова фасілітація (звільнення від гальмуючого вплив нервових імпульсів в результаті активації м'язів сусідніх регіонів) і перенавчання (оволодіння технікою правильного послідовного і паралельного включення м'язів сусідніх і віддалених регіонів).

Варіанти медичної кінезіології можуть використовуватися у вигляді монореабілітаціі і як компоненти комплексної реабілітаціі.
Перенавчання складається з декількох пунктів:
- Перенавчання локального рухового акту – рух виконується через помірний опір фахівця.
- Перенавчання регіонального стереотипу. Постреціпроктна нейром'язова фасілітація спрямована на відновлення суворої послідовності виконання руху. Наприклад, для відновлення м'язів стопи спочатку активізувати екстензори пальців стопи, далі м'язів гомілковостопного суглоба. Після цього проводиться згинання пальців стопи і завершується підошовною флексією.
- Перенавчання статики в цілому. При тривалому вертикальному положенні в певній позі статично перевантажуються довгі м'язи і гальмується збудження дрібних міжхребцевих м'язів, при цьому тіло пацієнта втрачає свою стабільність. Для того щоб активізувати дрібні міжхребцеві м'язи необхідно створити їм навантаження, але «на жаль» вони включаються тільки несвідомо, утримуючи тіло пацієнта від падіння, реагуючи на передні, задні і бічні лінійні зміщення його тіла. Нестійка опора створює зменшення площі опори, яке призводить до нестійкості тіла пацієнта. Лінійні зміщення тіла призводить до підвищення ізометричної тренувального навантаження на дрібні міжхребцеві м'язи і збільшує стабілізаційні можливості в статиці. Важливо зберігати рівновагу, стоячи з закритими очима, спочатку на двох ногах, потім на одній. Далі здійснювати рух руками, перекидаючи м'яч з однієї руки на іншу. Без відновлення оптимальності статики недоцільно відновлювати патерн ходьби, тому що при ходьбі більшу частину часу людина стоїть на одній нозі.
- Відновлення патерну ходьби. Дотримання нейрофізіологічних законів патерна ходьби дозволяє зберігати пацієнтові тривалу витривалість і координацію рухів. Ознаки втоми свідчать про неоптимальність патерна ходьби, коли м'язові групи, включаючись в рух, не посилюють один одного, а гальмують. Для правильного формування ходьби необхідно відновити оптимальну послідовність включення суглобів стопи, починаючи з гомілковостопного суглоба з опорою на п'яту, закінчуючи суглобами пальців, включаються першими при відштовхуванні від опори.
Оптимізація патерна ходьби по окремих фаз руху стопи:
- з опорою на п'яту;
- з опорою на латеральний край зводу стопи;
- з опорою на пальці стопи.
При навчанні важливо контролювати симетричність кроку, включення великих сідничних м'язів при екстензії стегна, відсутність додаткових рухів в хребті і тулубі, виконання синхронності руху рук, при цьому звертати увагу на вчинення ротації тулуба за рахунок включення косих м'язів живота. Звертати увагу на пряме положення голови та на фіксацію лопаток.