Лікар Бушуєв Ю.В.

 
Роль прикладної кінезіології в сучасній медицині

Нині є кілька напрямів медичної діяльності, такі як класична (європейська) і традиційна (східна медицина). Методи традиційної медицини визнані МОЗ України. Більше півстоліття тому з'явився новий напрямок – "прикладна кінезіологія", що зародилася в США та активно розвивається в західних країнах, вона має тенденцію до використання основ традиційної медицини.

Але досі як лікарі класичної медицини, традиційної медицини, так і кінезіологи погано розуміють одне одного,. Щоб звести міст інтеграції між ними, важливо зрозуміти, у чому єдність, у чому протилежність цих 3 напрямків медицини.

Різниця класичної та традиційної медицини

Закони філософії відбивають закономірності пізнання у всіх наукових напрямах, зокрема й у медицині. Особливе значення має використання таких понять, як аналіз та синтез. Методикою аналізу користуються в тому випадку, коли необхідно розділити предмет, що вивчається, на складові частини. Синтез використовується для пошуку однакових закономірностей формування різних складових елементів для розуміння їхнього взаємозв'язку та взаємовпливу.

Класична медицина (західна) представляє різні напрями медичної діяльності (хірургія, терапія, педіатрія тощо), об'єднані аналітичним підходом до захворювання. Цей підхід передбачає умовний поділ людини на органи і тканини, і вивчення проблем окремого органу залежно від агента, що вражає: механічного (грижа диска, здавлення нерва); хімічного (вірус, бактерія тощо); або емоційного (психотравму). Навіть назви спеціальностей (окуліст, кардіолог, дерматолог) наголошують на переважній тенденції до аналітичного підходу до розуміння захворювань людини. У зв'язку з цим лікування спрямоване на знищення провокуючого агента, що вражає окремий орган або систему. Ця проблема намальована у відомій індійській притчі (рис 1).

Рис. 1. Шість сліпих описують одного слона (старовинна індійська притча):
1 - це змія; 2 - це зів'ялий лист; 3 - це висока гора; 4 - це гілка; 5 - це печера; 6 - це дерево.

Традиційна медицина (східна) поєднує різні напрями китайської, індійської та ін. національних медицин. Вони представлені у вигляді рефлексотерапії, мануальної терапії; гомеопатії, об'єднаних інтегральним підходом до розуміння захворювань людини. Хвороба – це маркер загального неблагополуччя, порушення взаємозв'язків між органами та системами, у результаті якого формується неадекватна реакція організму на зовнішні та внутрішні фактори (надлишкова, недостатня чи збочена). У вигляді нескоординованого руху, підвищеної емоційної або вегетативної реакції з подальшим розвитком захворювання. Наприклад, виникнення грижі при нахилі тулуба, розмноження бактеріального агента при незначному переохолодженні, підвищення судинного спазму та розвиток гіпертонічного кризу при емоційному стресі.

У зв'язку з цим лікування має бути спрямоване не так на кінцевий результат патологічного процесу (видалення грижі диска, знищення бактеріального агента, усунення судинного спазму), як на відновлення внутрішньосистемних зв'язків, та адекватною реакцією організму на зовнішні та внутрішні фактори. Це досягається за допомогою нормалізації тонусно-силового балансу м'язів та усунення функціональних блоків (методами мануальної терапії), відновлення енергії в канально-меридіанальній системі (методами голкорефлексотерапії), корекції гуморально-гормональних порушень за допомогою гомеопатії. Саме відновлення адекватної реакцію вплив зовнішніх і внутрішніх чинників дозволяють організму самостійно впоратися захворюванням. У цих умовах ті самі зовнішні впливи (нахил тулуба, переохолодження, емоційна напруга) відіграватимуть не пошкоджуючу, а тренуючу роль.

Що первинне – пошкодження структури чи функції?

Різниця в аналітичному та інтегральному підході до розуміння проблем здоров'я та хвороби класичної та традиційної медицини стала основою для формування відмінностей у підходах до інтерпретації механізму розвитку захворювання, методів адекватної діагностики та лікування.

За канонами класичної медицини основа захворювання є структурним пошкодженням (наприклад, остеохондроз, склероз, грижа диска), які необхідно видалити, і все інше саме відновиться.

За уявленнями традиційної медицини, не так структура визначає функцію, скільки функція визначає рівень адаптаційних можливостей органу (або системи) в умовах структури, що постійно змінюється з роками. Тому така важлива система відновлення враженої функції, її адаптація до наявних структурних порушень. А для цього відновлення функції необхідне її тренування у різних режимах функції організму (у спокої, русі, гравітаційному обтяженні). Тому традиційна медицина завжди поєднується системами вправ (йога, цігун та ін.)

Погляди на механізм формування захворювань

Для класичної медицини основною структурою реалізації управління є ієрархія – строга підпорядкованість одних другорядних структур організму іншим – головним. Тут лідирує поняття про те, що існує строга система взаємовідносин між складовими елементами, і вони підпорядковані певній організації за аналогією із системою панування та контролю. Тому класична медицина керується суворо розробленим усередненими стандартами варіантами розвитку конкретного захворювання та усередненими схемами лікування конкретне захворювання з урахуванням його віку, ваги, та відсутності алергічної реакції на препарати, але без особливого обліку індивідуальності людини.

Лікар класичної медицини зобов'язаний слідувати певним схемам лікування, складеним на на підставі результатів експериментальних досліджень на тваринах та пацієнтах. Для кожної стандартної ситуації розроблено стандартний (усереднений) алгоритм лікування, заснований на середньо-статичному аналізі ефективності медичних впливів, спрямований на корекцію структурних порушень, усунення патогенного вогнища (наприклад, інфекції, грижі диска, хворобливого спазму м'язів). Тому в класичній медицині так успішні радикальні оперативні методи лікування.

Мета класичного лікування: усунути структурне (механічне, хімічне) порушення, а функція підлаштовується сама. В умовах гострих захворювань, травм, в екстрених ситуаціях – класична медицина творить чудеса, і лише завдяки оперативності хірургів та реаніматорів, які змогли зберегти життя багатьом хворим.

Для традиційної медицини природніше розглядає патогенез захворювання, як порушення мережі функціональних взаємин між різними органами і тканинами. Порушення взаємозв'язків може бути настільки багатогранним, що неможливо в кожному конкретному випадку використовувати розроблену схему, лікування кожного пацієнта суворо індивідуально використання схем акупунктури або мануальної терапії практично не використовується.

Коли справа стосується хронічних захворювань, що потребує індивідуального підходу, тоді класична медицина із усередненим стандартним підходом стає малоефективною. І тут першу скрипку грає традиційна медицина.

У клінічному підході традиційної медицини дуже мало стандартних алгоритмів лікування, оскільки дуже різноманітні варіанти функціональних порушень. У традиційній медицині провідним напрямом є консервативне лікування.

Мета традиційного лікування адаптувати функцію органів і систем до існуючого дефекту структури. А після цього закріпити нову рухову навичку методами рухового перенавчання традиційною гімнастикою (наприклад, йогою та ін.), та змінити структурні порушення за допомогою оптимального виконання функції.

Відмінність у методах лікувального впливу

У класичній медицині основою консервативного лікування є вплив хімічними препаратами незалежно від варіанта ураження: на механічне здавлення – препаратами розслаблюючими м'язами та зменшуючими біль та набряк, на емоційні порушення – препаратами, що впливають на нервову систему, на інфекційний агент – протизапальними препаратами за стандартною схемою.

В основі традиційної медицини лежить уявлення Енгельгардта про обмін між зовнішнім середовищем та людиною трьома потоками: енергією, матерією та інформацією. Порушення 3 потоків обміну призводить до формування енергетичних порушень, інформаційних (нервова система) та метаболічних (гомеопатія). У зв'язку з цим при пошкодженні кожного з потоків розроблено свій напрямок традиційної медицини. Наприклад, якщо здавлений нерв спазмованим м'язом, натягнутим сухожиллям або зміщеним суглобом, то використання мануальної терапії буде набагато ефективніше. Чим призначення хімічних препаратів, що покращують кровопостачання стисненого нерва.

Схема лікування

У класичній медицині захворювання у гострому періоді лікується за допомогою призначення хімічних препаратів парентерально, у хронічному – у таблетованому вигляді. На етапі реабілітації призначається лікувальна фізкультура або кінезіотерапія, в основі якої лежить багаторазове повторення одного і того ж руху за стандартною схемою.

У традиційній медицині залежно від напряму є різні схеми.

Для мануальної терапії

Схема лікування представлена ​​методами ручного впливу, спрямованого на відновлення функції нервової системи, відновлюючи вертебромоторні, вертебровісцеральні, вертебровазальні зв'язки і.т.д. Етап реабілітації представлений на відновлення правильного положення тіла при виконанні статичних та динамічних навантажень.

Для акупунктури

Схема лікування представлена ​​методами акупунктури, спрямовані на відновлення канально-меридіанального дисбалансу, а методи реабілітації – енергетичними гімнастиками (цигун, йога).

Для гомеопатії

Схема лікування представлена ​​відновленням гормонально-гуморального балансу за допомогою прийому гомеопатичних препаратів певної електромагнітної частоти. 

Такий поділ усередині методів традиційної медицини недоцільний, оскільки порушення адаптації організму представлено одномоментно порушенням нервової (інформація), канально-меридіанальної (енергія) та гуморально-гормональної (матерія) систем.

На сьогодні необхідним є напрямок в медицині, який знайшов би спосіб поєднання трьох напрямків традиційної медицини і традиційну медицину в цілому з класичною. Таким методом стала прикладна кінезіологія.

ПРИКЛАДНА КІНЕЗІОЛОГІЯ –
МІСТ МІЖ КЛАСИЧНОЮ ТА ТРАДИЦІЙНОЮ МЕДИЦИНОЮ

Прикладна кінезіологія походить від слів кінезіо - рух. В основі кінезіологічної діагностики лежить оцінка функції нервової системи (периферичної, центральної, вегетативної (як неврології), а функція нервової системи – рух. Оскільки порушення функції нервової системи (як частини адаптаційних механізмів організму) виникає при будь-якому захворюванні, то кінезіологія прикладна у складанні тактики лікування будь-якого захворювання, і тому вона названа прикладною.

Оцінюючи стан рефлекторної активності нервової системи (як неврологія), прикладна кінезіологія є частиною класичної медицини. Але оцінюючи рефлекси скелетних м'язів (міотатичний рефлекс) не в спокої, а при ізометричної навантаженні (з метою оцінки адаптаційних реакцій організму), прикладна кінезіологія є частиною традиційної медицини.

Крім того, як частина традиційної медицини, прикладна кінезіологія підходить до розуміння організму як системи функціональних взаємозв'язків, а до захворювання як до дезадаптації організму до зовнішніх та внутрішніх чинників. При цьому використовуючи міотатичний рефлекс як індикатор для підбору методів традиційної медицини та класичної медицини, прикладна кінезіологія є мостом між обома напрямками. А в побудові системи реабілітації прикладна кінезіологія на основі законів біомеханіки інтерпретує західні прийоми статичної та динамічної реедукації зі східними прийомами цігун та йоги.

Триєдність адаптаційних реакцій організму

Основою розвитку прикладної кінезіології лежить уявлення про те, що у основі розвитку захворювань лежить порушення адаптаційних механізмів незалежно від причини захворювання. При будь-якому захворюванні завжди зустрічаються синдроми ураження нервової (інформація), канально-меридіанальної (енергія) та гуморально-гормональної (матерія), які названі неспецифічними полісистемними реакціями. Це не тільки біль, а й інші суб'єктивні відчуття (оніміння, мерзлякуватість, печія) та обмеження функції (не тільки обмеження руху в хребті та суглобах, а й втрата швидкості та чіткості руху, розумовий процесів), відчуття втоми (підвищена збудливість чи депресія) та гормонально-гуморальний збій у вигляді неадекватної судинної реакції, зниження імунітету, ендокринних порушень (збільшення ваги). Їх наявність передує будь-якому захворюванню, супроводжує його і залишається після усунення гострої стадії захворювання, свідчаючи про неблагополуччя адаптаційних механізмів організму та його неготовність оптимально реагувати на вплив зовнішніх та внутрішніх факторів.

При цьому одномоментне ураження нервової, канально-меридіанальної та гуморально-гормональної систем, потребує розробки комплексного підходу до їх корекції.

ВИСНОВКИ

1) Класична медицина, володіючи аналітичним підходом до розуміння механізмів формування хвороби, надає максимальної значущості локальним, найчастіше механічним або хімічним порушенням в організмі людини. Вона найефективніша у гострих випадках перебігу захворювання, коли важливо зберегти орган чи організм у цілому.

2) Традиційна медицина, спираючись на системне уявлення про організм, як комплекс взаємозв'язків та взаємовпливів, спрямована на підвищення адаптаційних можливостей функції ураженого органу чи організму в цілому в умовах існуючого ураження структури. Тому вона найефективніша при хронічному перебігу захворювання.

3) Прикладна кінезіологія, оцінюючи стан рефлекторної активності нервової системи (як неврологія), є частиною класичної медицини. А оцінюючи рефлекси скелетних м'язів (міотатичний рефлекс) не в стані спокою, а при ізометричному навантаженні (з метою оцінки адаптаційних реакцій організму), є частиною традиційної медицини.

4) Прикладна кінезіологія, використовуючи міотатичний рефлекс, як індикатор для вибору методів традиційної медицини та класичної медицини, є мостом між обома напрямками.

5) Використовуючи інтегральний підхід пацієнта до розуміння здоров'я та хвороби, прикладна кінезіологія до відновлення здоров'я в 2 етапи:

- На першому етапі відновлюються адаптаційні механізми за допомогою нормалізації взаємообміну (між організмом та зовнішнім середовищем) матерією, енергією та інформацією (мануальна терапія, гомеопатія, голкорефлексотерапія).

- На другому етапі відновлюються і розширюються адаптаційні резерви за допомогою кінезіофітнесу, що інтегрує основи кінезіотерапії (для включення відновлених м'язів у формування оптимального рухового стереотипу) із законами фітнесу (для закріплення отриманого нового рухового навички за допомогою).

6) Прикладна кінезіологія, поєднуючи можливості традиційної та класичної медицини, спираючись на синтез кінезіотерапії та фітнесу, змінює підхід у пацієнта від лікування його захворювань до відновлення та подальшого зміцнення його здоров'я під контролем біологічного зворотного зв'язку з його нервовою системою та з урахуванням індивідуальних потреб його організму.

Л.Ф.Васильєва - д.мед.н., професор,
директор академії медичної кінезіології і мануальної терапії

Поширте цю сторінку в своїх соцмережах: