Дуже багато людей не відрізняють вузькі медичні спеціальності від медичної реабілітації. Будь-який вузький фахівець лікує захворювання, яке визначається конкретною нозологією, домагаючись усунення клінічних синдромів.
Якщо симптоми захворювання зникли, то вузький фахівець виконав своє завдання. Але, на жаль, під час існування захворювання багато чого в організмі змінилося, і в гуморально-гормональних процесах, і в емоційному стані. Але насамперед змінюється руховий стереотип (ходьба, дихання, жування, рухи у суглобах тощо).
Будь-який пацієнт, який відчуває біль у скелетно-м'язовій системі, намагається навчитися рухатися, виконуючи необхідні рухи компенсаторно перевантажуючи одні м'язи і не навантажуючи м'язи, при русі яких виникає біль. Таким чином, формується компенсаторний неоптимальний руховий стереотип (динамічний та статичний), стаючи для людини новою нормою.
Саме тому такі пацієнти вимагають особливої системи перенавчання для відновлення вихідної оптимальності руху, але хто це може зробити? Це може зробити тільки лікар реабілітаційної медицини разом з фізичним терапевтом (реабілітолог - спеціаліст-практик), які розуміють нейрофізіологію та біомеханіку руху.
Ще трагічніша ситуація виникає з пацієнтом, у якого уражається центральна нервова система та рухові навички, регульовані соматичною нервовою системою, випадають замінюючись вегетативними примітивними рефлексами. В цьому випадку потрібна ціла система поетапного відновлення нервової системи пацієнта від активації від одного рефлексу до іншого, поступово ускладнюючись і замінюючи вегетативні рефлекси соматичними.
Медична реабілітація та медична кінезіологія
Але як дізнатися, скільки, коли і де необхідно впливати? Адже всі пацієнти дуже індивідуальні, кожен має свій рівень поразки. І в цьому випадку на допомогу реабілітації приходить медична кінезіологія.
Ви запитаєте чому?
По-перше, медична кінезіологія має холістичний підхід до пацієнта. Володіння кінезіологічною та візуальною діагностикою дозволяє визначити локалізацію гіпотонічних та гіпозбудливих м'язів, які клінічно не проявляють себе болем.
По-друге, як біологічно зворотний зв'язок використовується активність міотатичного рефлексу, таким чином, підбирається оптимальна стимуляція нервової системи, що активізує конкретні рівні її ураження.
По-третє, проводиться не просто активація міотатичного рефлексу в спокої (як на прийомі у невролога), а проводиться в умовах ізометричного скорочення м'яза (мануальне м'язове тестування). Це дозволяє оцінити біомеханіку руху як на рівні формування фазичної фази, рухового акта, а й тонічної (Н.А Берштейн). Бо саме тонічна фаза руху, регульована лише на рівні стріо-палідарної системи, дозволяє оцінити адаптаційні механізми організму та підібрати адекватне лікування.
По-четверте, завдяки можливості оцінити активність моторно-вісцеральних, моторно-емоційних, моторно-вертебральних рефлексів, медична кінезіологія дозволяє оцінити пацієнта цілісно у взаємодії його нервової, гуморально-гормональної та канально-меридіанальної систем.
Будь-який напрямок медицини має свої інструменти. Неврологія – оцінка активності сухожильних рефлексів, ортопедія – обсяг рухів. Для реабілітації необхідний власний інструмент оцінки адаптації організму до впливу довкілля.
Бо людина може бути здорова тільки тоді, коли адаптована до впливу будь-якого навантаження – фізичного, психічного, хімічного (їжа). І це не руйнує людину, а ще більше зміцнює її адаптаційні механізми.
Л.Ф.Васильєва - д.мед.н., професор,
директор академії медичної кінезіології і мануальної терапії